«...Так близько Господь»: постреколекційні роздуми над свідченням Мирни Наззур, сучасного містика з Сирії
15.04.2008, [12:12] // Репортажі, дослідження // Тетяна Луцик
Не новим є твердження про загрози матеріалізму, про загубленість людини
у сучасному світі, про шкідливість зміни ціннісних орієнтирів... Однак нас ніхто
не помістить в інший, ідеальний, світ. Кожен день, як сьогодні, так і завжди,
вимагає усвідомлення, боротьби та твердої постави. Світ не можна трактувати як
світ абсурду, жодна епоха сама по собі не є злом.
Сприйняття зла як абстракції, яка без нашої волі заповнює світ, нас, наше
життя, є щонайменше, неправильним і шкідливим. Цей світ ніколи не покидав Бог.
Але по-іншому звучить питання, як ми ставимося до Його присутності,
використовуючи факт свободи.
Як би там не було, але релігійні питання,
релігія як сфера існування є важливими для кожної людини. Різною є релігійна
ідентифікація людей, спосіб постановки ними релігійних питань. Але вони присутні
в нашому житті та потребують відповідей. 
Реколекції в Унівському монастирі за участю сучасного містика зі
Сходу (Сирія) Мирни Наззур «Дорога споглядання» змусили мене задуматися над
багатьма питаннями. Найважливіше твердження, яке я винесла звідти — це потреба
утверджувати присутність Бога у світі: у свідомості людини, її вчинках, у житті
суспільства.
Коли для людини помирає Бог, то насправді помирає людина.
У мене виникло бажання поділитися реколекційними науками, свідченнями,
своїми думками з іншими, оскільки вважаю, що багато питань на часі.
Доречно розпочати з історії Мирни... Мирна Наззур — звичайна сирійка,
яка не має вищої освіти. У 18 років вона вийшла заміж, як тепер зізнається, «аби
не ходити до школи та не складати іспити» (сміється).
Чи була вона
особливо набожною? Каже, що не пригадує. Батьки виховували її в релігійному
дусі, та до подій, що трапилися в Суфаньє (район в Дамаску, де живе Мирна), вона
ніколи глибоко не замислювалася над питанням стосунків з Богом.
Після
заміжжя Мирна частіше відвідувала Церкву, любила молитися (та напам’ять знала
лише «Отче наш» та «Богородице Діво»), але не була, так би мовити, «активною»
мирянкою. Її чоловік Ніколя, який є греко-православним, був загалом віддалений
від Церкви й час від часу дорікав Мирні за те, що та стала частіше відвідувати
богослужіння...
Та уже через 6 місяців після одруження Мирна мала
можливість пережити глибоку таємницю зустрічі з Богом. Усе розпочалося 22
листопада 1982 року, коли, молячись з групою жінок біля хворої сестри чоловіка,
з рук Мирни потекла оливкова олія. Жінки одразу змазали нею хвору, після чого та
одужала. Це було перше зцілення. Та родина Наззур, не розуміючи, що
відбувається, вирішила поки що не надавати цьому факту широкого розголосу. Проте
уже 25 листопада під час молитви з важко хворою матір’ю, Мирна побачила, що її
руки знову зросилися олією. Мати попросила натерти її хвору спину. Після цього
мати Мирни змогла піднятися з ліжка. Лікарі засвідчили факт зцілення (до цього
жінка не могла рухатися та потребувала операції на хребті). 
27 листопада — оливкову олію почала виділяти маленька іконка (6х8 см)
Казанської Богородиці, яку чоловік Мирни Ніколя привіз 1980 року з Болгарії з
храму Олександра Невського, і яка знаходилася в їх будинку у Суфаньє.
Після цього люди у великих кількостях приходили молитися в будинок сім’ї
Наззур, говорячи про те, що це Господній знак, чудо Господнє. Важливо наголосити
на тому, що відтоді в домі Мирни та Ніколя не стихає молитва: моляться як
християни, так і мусульмани. Перші зцілення біля ікони відбулися саме з
мусульманами. У Суфаньє було багато знаків. Це не лише виділення мира (оливкової
олії) з рук Мирни та ікони, а й об’явлення, екстази, стигмати та послання.
Є свідчення про те, що олія з’являлася на сотнях копій ікони у світі.
Відомий навіть факт, коли в домі однієї американської сім’ї замироточила
фотографія ікони Богородиці Суфаньє.
Діва Марія являлася Мирні 5 разів —
у період від 1982 до 1983 року. В усіх з’явах, окрім першої, коли Мирна втекла,
злякавшись, Богородиця говорила до Мирни.
Від 1983 до 2001 року у Мирни було 35 екстазів, тривалість яких була
різною — від 5 хвилин до 1,5 години. Під час екстазів олія текла з рук, обличчя,
шиї Мирни. Коли олія текла і з її очей, це було знаком того, що Мирна під час
екстазу бачить Христа. Перший раз Ісус явився Мирні 31 травня 1984 року. Екстази
траплялися зазвичай у Суфаньє, проте є випадки, коли вони відбувалися і під час
свідчень Мирни за кордоном. 
Щодо
стигматів (ран Христа), які з’являлися на тілі Мирни, то перший раз це відбулося
в п’ятницю 25 листопада 1983 року близько 16.30 та загоїлися повністю увечері —
близько 23.00. Після цього стигмати ще 4 рази з’являлися на тілі Мирни. Це
відбувалося завжди у страсний четвер, і лише в ті роки, коли християни
святкували Пасху разом — 1984, 1987, 1990 та 2001.
У більшості випадків
Богородиця та Ісус передавали через Мирну послання, в яких наголошували
насамперед на потребі церковної єдності, на тому як поділ досі ранить Христа. У
посланнях також наголошується на необхідності спільного святкування свята Паски
у християнському світі. Богородиця наголошує на потребі сімейної єдності,
цінності сім’ї.
Як зазначила Мирна, події в Суфаньє найперше показують
про потребу любові, яка дозволяє нам сприймати іншого таким, яким він є. Також
Мирна свідчить про те, що побачила, як Господь любить нас, що постійно готовий
прийти на допомогу людині. Він — завжди поряд, лише слід відкрити Йому наші
серця.
Події в Суфаньє привабили до себе низку вчених, які проводили тут
дослідження. Олію, яка витікала з рук Мирни та з ікони, неодноразово піддави
експертизі. Висновки відомих вчених були ідентичні — це 100% оливкова олія, яку
не може виробляти людське тіло, тому наука констатувала лише факт, визнавши своє
безсилля, щоб встановити причини цього феномену. Мирну обстежували різні лікарі,
які досліджували рани, що відкривалися на її тілі, її психічний стан. Висновки
були тими ж — наука не має пояснення до того, що відбувається. Не було виявлено
ніяких психічних відхилень. Фахівці ствердили єдине — це надприродний факт.
Окрім зцілень, у Суфаньє відбулось також багато навернень людей, які
стали свідками чудес, що відбувалися там.
На сьогодні є відповіді Церкви
щодо феномену Суфаньє. Церква, звичайно, довго вивчала події, що тут
відбуваються. Та на сьогодні навіть ті Церкви, що офіційно не визнали подій в
Суфаньє, водночас не заперечують їх. З самого початку подружжя Наззур звернулися
до православного Патріархату (Ніколя є греко-православним). Події у Суфаньє, які
тривають більш ніж 25 років, одержали глибоке особисте визнання багатьох
Патріархів та Апостольських Нунціїв, один з яких, запалений свідченням Суфаньє
15 жовтня 1999 року посприяв відкриттю в Римі Екуменічного центру на честь
Богородиці Суфаньє. Під час свого візиту до Сирії 2001 року Мирну благословив
Папа Римський Іван Павло ІІ.
Важливо також наголосити, що ідеї, які
несуть послання в Суфаньє не виходять за межі Біблії, не суперечать Євангелію.
Молитва в домі Мирни та Ніколя проходить цілком безкорисно. З першого
дня, відколи потекла олія, Ніколя почепив біля ікони табличку з написом: «Ми не
приймаємо жодних дарів». Навіть квіти та свічки почали приймати не одразу.
Гроші, як зазначає Мирна, не можуть мати нічого спільного з дарунком Бога, це
справа Господня, і тут не може бути мови про якусь грошову винагороду. Мирна
багато подорожує по країнах Європи, США, Канаді, куди її запрошують свідчити.
Тоді вона просить організаторів оплатити витрати на дорогу та проживання.
...Отож реколекції... в тиші. Слід визнати, що іспиту мовчанки ми не
пройшли. Проте цей факт не спростовує цінність того, чим я хочу поділитися.
Унівська лавра, наче зумисне, уже з перших годин перебування викликає
людину на діалог з собою, до роздумів. Ця місцевість зцілює. Я навіть не думала,
що так старанно виконуватиму молитовне правило монастиря, особливо вранішні
богослужіння о 6.00. Коли, вихоплений з виру життя міста, та ще й напередодні
сесії, ти опиняєшся у цьому світі, це наче інтенсивний курс лікування для важко
хворих. Інколи, здавалося, слух не витримає цієї тиші природи, яка усім
промовляє до тебе. Ти просто не віриш, хоча ще раз переконуєшся, наскільки
важливою є природність, натуральність. А головне – людина може одержати це
значно легше, аніж думає...
У такій атмосфері ми молилися, розмовляли,
слухали – жили... Свідчення Мирни прозвучало в багатьох країнах, вона побувала
на усіх континентах. Суфаньє – це не давня історія, а реальність, в якій ми
живемо, поряд з цим свідченнм. Що ж почули ми від цієї простої радісної жінки з
таким дивовижним досвідом?
Чому Схід?
Мирна каже, що не
може відповісти на багато «чому», вона просто не знає відповіді. «Занадто мало
часу, аби витрачати його на «чому», я виконую те, до чого мене покликав Господь,
– свідчу», — ділиться Мирна.
Проте факт, що феномен Суфаньє мав місце
саме в арабському світі, дає багато поживи для роздумів. Сім’я Мирни та Ніколя –
християнська арабська родина. Але Сирія загалом – мусульманська країна. Досвід
Суфаньє – це досвід єдності. У помешканні родини Наззур, яке впродовж дня
відчинене для молитви, моляться поряд як християни, так і мусульмани.
Наголошуючи на цьому, о. Еліас Заглауі, духівник Мирни, підкреслив, що
така спільність молитви християн і мусульман показує, що на перший план вийшли
стосунки людини з людиною, досвід міжособистісного порозуміння, який веде до
порозуміння на вищих рівнях.
Важливість досвіду Суфаньє загострюється з
огляду на сучасну ситуацію на Сході: ситуацію конфлікту, ворожнечі... ситуацію
війни.
О. Еліас каже: «Ще кілька років тому іслам не був загрозою для
християн, а навпаки — змушував їх триматися разом... Та іслам може становити
загрозу для християн через політику Заходу».
Він так само розповів, що
християни Сирії не відчувають якихось утисків, «єдине, що їм недоступнее, — це
посада Президента країни».
Останнє послання (10 квітня 2004 року) Христа
Мирні стосувалося Сходу. «...поверніться кожен у свій дім, носіть Схід у ваших
серцях, звідси йде світло знову. Ви — його проміння у світ, який думає лише про
матеріальне, про бажання слави, про хіть. Цей світ мало не втратив усі свої
досягнення», — сказано у посланні... Як стверджував Іван Павло ІІ, цей світ
«дихає двома легенями» і ніхто не має права претендувати на першість в іншому,
не його світі.
О. Еліаса питали про те, якою повинна бути наша відповідь
мусульманам, чи повинні ми їх «навертати». «Наша постава, наше життя», — це
найкраще свідчення для будь-кого, для мусульман також», — відповів священик.
Спільна молитва у Суфаньє показує, що кожен потребує Бога, потребує
допомоги і відповідей... Це об’єднує нас.
Церква
Церква
завжди обережно ставиться до об’явлень. У Суфаньє також Церква не одразу дала
відповідь. Але про те, що на сьогодні Церква визнала Суфаньє, уже було сказано.
У посланнях, які отримала Мирна, Церкві відведено особливе місце.
Єдність Церкви — це те, на чому наголошує і Христос, і Богородиця. «Сьогодні і
ми, і Церква маємо велику потребу у Воскресінні. Щоб Церква віднайшла своє
багатство, потрібно, щоб вона ... збідніла. Тоді вона знову відчує потребу своїх
дітей», — каже Мирна.
Наша єдність йде насамперед з нашого серця. Світ
гостро відчуває брак любові. Мирна каже: «Ми любимо так, як ми хочемо любити, а
не так, як любить Бог».
Отець Еліас розповів, що Схід особливо гостро
відчуває проблему роз’єднання. У Сирії, наприклад, 17 різних християнських
спільнот. «Це послаблює голос християн, в той час коли нам так потрібен єдиний
голос, щоб могти свідчити голосно, аби нас почули... на Сході зокрема, аби
конкретизувати присутність християн у Церкві», — ствердив о. Еліас.
Мирна наголошувала на потребі спільного святкування Паски усіма
християнами, до чого закликали Ісус та Марія, і що є «першим кроком до єдності».
«Якщо поглянути на Церкву людським оком, то об’єднання видасться
неможливим», — каже Мирна.
Говорячи про об’єднання, о. Еліас наголосив,
що для цього не потрібно відмовлятися від своїх традицій, єдність вимагає
спільності у любові. «Світ на міжнародному рівні, на рівні політиків дедалі
менше цікавить релігійність», — каже отець. Тому слід починати з особи, з
конкретних спільнот.
Мирна розповідає, що часто людей більше цікавлять
деталі, аніж суть. Зокрема, як виглядала Богородиця. Один бельгійський художник
хотів намалювати Діву Марію за описом Мирни. Та, як каже Мирна, ще нікому не
вдалося змалювати красу Богородиці. «Так, вона має багато схожого з нами, адже
вона людина. У багатьох людях я помічаю часто схожі риси. Але Богородиця
різниться від нас, головна її відмінність — це покора, цілковите віддання себе в
руки Бога... Я переконана, що зобразити Діву Марію, її красу не можна»,
—стверджує Мирна.
Вона також розповіла, що завжди молиться за
священиків. «Церкві дуже потрібні добрі священики», — каже вона. Священичий
досвід, яким поділився з нами о. Еліас утвердив мене в думці, що в Церкві —
безліч доріг, багато потреб і кожен може знайти собі застосування. «Кожен
священик має знайти свою «формулу» священичого служіння, яку може запропонувати
Церкві», — підсумовує отець.
Велику увагу він приділив темі грошей,
тобто тому, як часто вони стають причиною розбрату. «Гроші не можуть стати
метою, особливо у Церкві», — наголосив отець. Він навів багато прикладів, коли
людина може жити достойно, не очікуючи на милостиню, не шукаючи нечесних шляхів.
Не можна потребою грошей виправдати зло, виправдати обман, крадіжку, не можна
ними підмінити життя...
Сім’я
«Після початку подій у
Суфаньє ми з чоловіком вирішили, що наше подружнє життя уже є неможливим», —
розповідає Мирна. Але невдовзі їй явилася Богородиця, кажучи: «Я не прийшла
роз’єднувати. Твоє подружнє життя залишиться таким, як було». А у наступній
з’яві каже: «Я дам тобі подарунок за твою працю».
«І цим подарунком
стала моя донечка Міріам», — розповідає Мирна.
Вона каже, що Богородиця
прийшла в сім’ю, щоб підтвердити і наголосити, якою цінною є вона. «Ми маємо
молитися за сім’ї, особливо розділені сім’ї», — продовжує Мирна.
Одразу
відчуваєш тепло, з яким Мирна розповідає про свою сім’ю. «Я дружина, мати, я
жінка», — каже, посміхаючись, вона.
«Моя сім’я дуже підтримує мене,
інколи мені видається, що мій чоловік більше вірить в те, що відбувається, аніж
я (сміється)». Мирна розповідала про різні побутові незручності, які виникають,
але це не перешкоджає. «Я вдячна Богу за свою сім’ю», – ділиться Мирна.
«Я не знаю, як подарунками, якими є діти, можна нехтувати, відмовлятися
від них. Як можна йти на аборт», — роздумує ця жінка. Мирна розповідає, скільки
діти принесли в її сім’ю, скільки тепла подарували.
Ти дивишся на цю
усміхнену жінку і чуєш поряд слова подруги: «Боже! Як мало я знала про сім’ю.
Тепер я знаю, як я хочу її будувати і як легко можна окреслити любов у її
глибині... Тепер я знаю».
Людина
Суфаньє, як на мене,
показало ще раз людині, наскільки мало може осягнути її знання, хоча не
заперечило їх. Воно не заперечило і пізнання, та показало його обмеженість.
Водночас, як багато може людина, йдучи з Богом!
Кожен у якийсь період
життя ставить питання про страждання. Мирну також просили відповісти на нього.
«На нашій дорозі трапляється багато болю. Але Христос сказав: «Кожному, хто бере
участь в моєму стражданні, я дам брати участь в моїй славі». Поряд з цим Мирна
не стверджує потреби невпинних страждань людини, навпаки. «Люди більше люблять
Христа Розіп’ятого, аніж Воскреслого. Можливо, причина в тому, що в житті ми
багато страждаємо і таким чином хочемо зробити Христа Ближчим... Однак ми
повинні бути свідками Воскресіння. Бог є Живим для нас і хоче, щоб ми були
живими для Нього... Водночас ми повинні умертвити в собі багато речей, щоб стати
такими».
Людина має безліч способів зменшити страждання Христа, проте
так само може додати до Його страждань. Роздумуючи над криком юрби: «Розпни
його!», Мирна каже: «Вони не знали, що роблять, але ми кричимо це, знаючи»...
Згадую слова з книги, яку ми читали під час реколекцій: «Бог не буде
щоразу сходити за нас на хрест». Христос уже відкупив нас і очікує вільної
відповіді людини...
Переді мною текст — думки, які я знову і знову
переосмислюю... Нічого нового, але так ... «так близько Господь». І від цього
по-щасливому страшно...Страшно за кожну втрачену мить. Радісно – від реальності
вічно Живого Бога, який не покидає світ, оновлює нас і чує.
Я пригадую
думки, враження молодих людей, з якими я прожила цей час. Не лише під час
ділення після реколекцій, а й під час їх проходження (адже, як я уже зізналася,
мовчанки нам дотриматися не вдалось).
По-перше, маю зізнатися, що в
кожному для мене відкрилася глибинна неповторність його особистості. Я побачила,
що кожен носить свої питання. Одна і та ж атмосфера здатна давати відповіді на
багато різних запитів. Нам не сказали нічого нового, Але цієї голої очевидності
потребував кожен з нас; кожен радів з підтвердження багатьох речей, які,
здавалася б, так важко носити в сьогоднішньому світі.
«Це так природно,
що я є, що Бог захотів створити саме мене, а не когось іншого, дозволив стільки
бачити... І це дивовижно водночас», — сказала мені одна учасниця реколекцій.
Дуже багато слів я чула про мир, та поряд з цим я бачила багато миру.
Скільки миру можна видобути з людської душі — безмежність! Я побачила спраглість
за любов’ю, тією, яка, за словами Мирни, «дає нові очі, нове серце, дозволяє
прийняти іншого таким, яким він є».
«Після цього я не маю сказати щось
нового, але я бачу, скільки можна зробити і як потрібую жити з цим», — почула я
від особи поряд.
Однак запитую себе: як втримати мир душі, непохитне
свідчення людини, яка сьогодні особливо загострено відчуває «дилеми побуту», на
яку насідає «об’єм інформації часу»? Та на думку спадають слова о. Василя
Сагана: «Чому ми назвали сьогоднішні виклики для Церкви унікальними? Невже
впродовж своєї історії Церква не давала численних свідчень переборювання не менш
важких віянь часу?»
Є свідчення явні, але кожен, як сказав отець-ректор
УКУ Борис Ґудзяк, має свій досвід, кожному Бог відкриває себе, кожен може і
повинен свідчити. Щоденні свідчення є не менш важливими. Щоразу ми не чутимемо
свідчень Мирни чи подібних їй, не буде мудрих порад о. Еліаса, ачи інших,
частіше за все ми будемо наодинці з конкретною миттю... І їй треба давати
відповідь. Мирна якось сказала: «Наші дії — також молитва, і не менш промовиста
за слова». На усіх шляхах можна зберегти свою молитву. І це варте зусиль...
Що означає чудо, феномен, екстраординарність? Мирна каже: «Якщо ми
шукаємо чуда, то найбільшим чудом є перетворення хліба і вина на тіло і кров
Христа під час Літургії, і його ми можемо досвідчувати щодня; якщо ми шукаємо
знаків, то найбільшим є Воскресіння, яке ми можемо переживати щодня...» «Одного
дня усе пройде... Але вічними залишиться Слово Боже», — додає Мирна.
Роздумую над цим і розумію, як часто ми уже не дивуємося, засвоюючи
стереотипи, поняття, нас душить глобальність. У той же час одне маленьке
«чому?», яке поставимо до найнепомітнішої, на перший погляд, речі у світі,
здатне розбудити усвідомлення чудес довкола...
Чудо — наша молитва, наше
серце, дивом є кожен з нас. Спокій Унева, посмішка перших кроків весни... А я
питаю, де Бог?!
«Не слід шукати Бога поза собою. Він ще ближче до нас,
аніж ми самі до себе», — каже Мирна.
Сьогоднішній світ вимагає
відповідей на багато питань. Установка ХХ століття — «Бог помер» — дала свої
результати.
«Бог Живий», — лише таке переконання дозволяє утверджувати
життя.
Коментарі (3)
Коментарі
